Я вам хочу розповісти
Історію одну,
Про те,як доля може людей зводити,
А потім кожного відправляти на самоту.
Був собі один юнак,
Добрий,навіть трохи милий,
Виглядав він як козак,
Мужній і сміливий.
Жила дівчина собі,
Гарна і норовлива,
Наче русалка у воді,
Вона по-житті плила.
І от доля їх звела,
Стали вони двоє жити,
І щаслива їхня пара була,
Не було їм приводів тужити.
Але трохи часу вже пройшло,
І все різко помінялось,
Життя їм разом не пішло,
І в кінці вони розстались.
І здавалося всім,
Що вони були разом щасливі,
Напевно терпіння забракло їм,
Якого не хватає багатьом нам і нині.
Таких історій багато є і досі,
Терпіти й пробачати треба вчитись,
Бо інакше ми будемо не взмозі
Стосунки свої зберегти!
