Горіла, палала,
Як у 1648 році Полтава.
Плакала, кричала,
Порятунку чекала.
Кров'ю вмивалася,
Тілами обтиралася.
Багатьох синів поховала,
«Героям слава» кричала.
Москальські собаки кусали,
Проходу не давали.
«Россия – священная держава» завивали,
А українцям про щасливе майбутнє брехали.
Кацапи прокляті в полон її взяли,
«своїх» нам на трон підіслали.
А ті бандюги всю її обікрали
І дітей на Майдані в багнюку страху кидали.
А українці все одно їй «Ще не вмерла…» співали.
Сини та дочки багнюку змили
Для того, аби їх «чистими» били (а не вбили).
Хто й за що буде бити?
Червоні, сині й білі морди за те, що ми будемо опір чинити.
Бо ми ж свідомий народ – патріоти.
Перші не скачемо, а лише обороняємось.
І носи ворогам добре вміємо втирати,
Не знаємо болю, бо для матусі стараємось.
Поки праву руку «мамі» обирали,
Кацапи їй намисто порвали
І важливу перлину насильно забрали,
Яку Республікою Крим звали.
Ця мама молода Україною звалася.
Відчайдушними подвигами, надзвичайними традиціями славилася.
Мала вроду неземну, солов’їний голос,
Дивилася на небо, а в руках завжди тримала колос.
Природа ж її любила:
Міцним здоров’ям, чорноземами нагородила.
А як же гарно вбрана вона:
Луки, річки, озера, ліси, поля –
Все це її одежина,
Калиною вишита.
Ах, яка красуня, а скільки горя пережила.
Нещасне кохання?
Ні, національне питання.
І все вона витримати змогла.
До речі, з того часу, як безцінне намисто порвали,
«Донбасо-Луганську» жилетку насильно теж зняли
Та ще й на «Харківські» личаки око поклали.
Але дамо ми їм ще за все прочухана, і за те,
Щоб про «Київську» вишиванку й не гадали!
Одяг-то з неї зривали,
А про душу москалі й геть не знали.
Адже з того часу вона запалала,
Але на коліна Україна не впала!
Тіла дітей за дрова слугували,
Самі ж кацапи їх «у душу» підкладали.
Горіла Україна, палала,
Але ж це вже була не Полтава!
2015 рік надворі –
Українці, прагніть до волі,
Бийте ворогів і бажайте кращої долі!
Вогонь душі й справді більше болю завдає:
Порівнюючи з фізичним, він лише один шанс дає.
Але якщо загасити вогнище навіки,
Не доведеться більше страждати та шукати Україні ліки.
Так станьмо пожежниками палаючої душі Батьківщини,
Визволімо й повернімо одяг дівчині!
Любіть Україну! Всім серцем любіть!
Із першого подиху й в останню мить!
ID:
583381
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 24.05.2015 22:29:36
© дата внесення змiн: 24.05.2015 22:29:36
автор: Анничка-Німфа
Вкажіть причину вашої скарги
|