Сад спогадів моїх іще цвіте,
Та цвіту з дерева я не обтрушу.
Кохання ще воно в мені живе,
Корінням оживляє мою душу.
Завжди звабливо падає до рук
Червивим плодом вічної спокуси.
Журливо каркає самотній крук,
Та цвіту з дерева все ж не обтрусить.
Гірчить черешня, наче зради смак,
Чорнить вуста отруйною бідою,
Мов чорна мітка чорний зради знак,
Що вручена мені навік тобою.
Не добивай осиковим кілком,
Бо правда запанує над брехнею.
Час пересиплеться дрібним піском,
І вийду на пробачення алею.