Гули гармати, постріли лунали.
Їм тяжко довелося воювати.
Вони не себе, людство захищали,
Ні перед чим не зупинялися солдати…
І падали вони, але вставали!
Захисники ніколи не здавались,
Життя заради миру віддавали,
Та що ж робити?! Що ж їм залишалось…
І у тилу завжди «бійці» були,
Які старанно й плідно працювали,
Хоча й навколо танки ті гули,
Бійцям вони останнє віддавали…
Пройшли далекі страшні роки,
І ми казали: «Мирно нині!»
Забули всі про війни, доки…
Не почалась війна на Україні.
І знов у нас гудуть гармати,
Ми знаємо війну не на словах,
І українці вирушають воювати,
Ідуть вони з сльозами на очах.
Не через себе воїни ридають,
Їм вдома сім’ї треба залишати,
Вони домівку рідну покидають,
Вже можуть не сказати діти «тато»…
Ми завжди мусим пам’ятати
Той час, далекий і незнаний,
Бо знову йдуть Вкраїну захищати,
Як в ту війну - Велику Вітчизняну…
