П'є сік землі, щоб квітами буяти,
Весну вітати дивом зав'язі,
Розкішна яблунька - плодюча мати,
Врожайними були роки усі.
Враз всеньке небо взялося залізом
І танком вторглась в мир чужа війна...
Гармати, "Гради" грохкають за лісом-
Чомусь не посміхається весна...
Зажурена, з осколками у кроні,
Немов у серці, яблуня - мара...
Зчорніле гілля - звуглені долоні-
Живого місця вже ніде нема...
Зруйноване залізом тим проклятим,
Руками зла загублене життя...
Стоїть повітря, бо свинцем налляте:
Усюди смерть, померло каяття...
Як свідок горя, яблунька страждає,
Скалічена, не зламана, жива...
Фарбований від крові сік вбирає,
Живе в надії, що прийде весна...
Весна-красуня сонцем і дощами
Наситить землю та розчинить біль,
А яблуньку, як молоду,- квітками...
Лиш в бідної прострілена і тінь...