Вона любить твори Бальзака,
А в ньому буяє гроза,
Такі різні люди,згадаю,
Та є спільна риса одна.
В темну пору колись,восени,
Вона пішки додому вертала,
Повних злості і болю очей,
Від людей вона відвертала.
А на зустріч веселий,сміливий,
Повний радості хлопчик один,
Він розказув ві́трові казки,
Порушуючи сотню доктрин.
Розбишака може і вічний,
Та проникся бідою ії,
І в очах ії темних побачив,
Краплю світу,що рветься піти.
І відтоді хвилини немає,
Сумувала щоб дівчина та,
Може,завжди так і буває,
Що знаходяться рідні серця!
