Моє життя - це постійні розбиті серця.
Постійно одне і незмінно-незмінно моє.
Хотів би щоб більше ніхто і ніколи не бачив мого лиця.
Його, як постійно, хтось знову зневажливо б'є.
Чуття висихає і люди проходять крізь.
Одна із мільйона об душу протре босоніжки.
Масними руками чіпають мене за вісь.
І тільки травою уже не ростуть протоптані ними доріжки.
Так хай по траві більш ніхто і ніколи не пройде!
Бо та, якій добре зі мною, постійно шукає когось.
Осточортіло погоджуватись із тобою, о клятий, Фройде,
Бо, як не роги наставить, то просто шукатиме "щось".
