Хто підточив тебе дерево?
Комаха якась, чи сумнів?
Хто дав тобі щільну текстуру
І листям віти оздобив.
Де зникала твоя Дріада?
Що в тебе попід корою?
Чому ти таке високе,
Чому ти таке застигле?
Чи руки тебе торкались?
Долонею та й до зрубу?
Зривали із тебе листя,
Проходячи повз в задумі?
І як було проростати,
Крізь землю ростком тремтячим?
І як було заглядати
У вікна висоток сірих?
А я так люблю дивитись,
Як сонце крізь твою крону,
Тонким павутинням тане
Й лоскоче повіки сонні.
Я також іду до тебе,
Шукати в думках розради,
Шукати між листям неба –
Як інші твої Дріади.
