Новогодняя баллада
И месяц, скучая в облачной мгле,
Бросил в горницу тусклый взор.
Там шесть приборов стоят на столе,
И один только пуст прибор.
Это муж мой, и я, и друзья мои
Встречаем новый год.
Отчего мои пальцы словно в крови
И вино, как отрава, жжёт?
Хозяин, поднявши полный стакан,
Был важен и недвижим:
«Я пью за землю родных полян,
В которой мы все лежим!»
А друг, поглядевши в лицо моё
И вспомнив Бог весть о чём,
Воскликнул: « А я за песни её,
В которых мы все живём!»
Но третий, не знавший ничего,
Когда он покинул свет,
Мыслям моим в ответ
Промолвил: «Мы выпить должны за того,
Кого ещё с нами нет».
Новорічна балада
І місяць, нудьгуючи в хмарній імлі,
В горницю кинув погляд тьмяний.
Там шість приборів стоять на столі
І тільки пустий з них один.
Це мій чоловік, я і друзі мої
Стрічаємо рік новий.
Чому ж мої пальці неначе в крові
І ніби отрута в вині.
Господар вже повний келих підняв,
Недвижно й поважно сів:
«Я п'ю за землю рідних галяв,
В якій лежимо ми всі».
А друг подивився в обличчя мені,
Згадавши Бог знає що
І вигукнув: « Я - за її пісні,
В яких ми усі живемо».
Та третій, що навіть зовсім й не знав,
Як світ покинув й коли,
В відповідь на думки:
«За того повинні ми випить, - сказав –
Кого ще не знаємо ми».