Листи писала, тоді рвала,
Такий їх був фінал,
До ранку плакала, не спала,
Ну не життя – аврал.
Спустошена душа і тіло,
Коти по серцю, мов деруть,
Взяла слухавку несміло,
А там гудки лише гудуть.
Кинула в бік, мов обпеклася,
Вибігла з хати в заметіль,
В безлюдне поле подалася,
Замерзнути була лиш ціль.
Щось під ногами запищало,
Як роздивилась кошеня,
Порятунку знедолене шукало,
Мороз напевно не рідня.
Мов крижану кулю схопила,
Та пригорнула до грудей,
Миттю про біду забула,
Швидше до двору, до дверей.
Зігріла, мов малу дитину,
Налила в миску молока,
А воно лащиться без впину,
Самотність з хати геть пішла.
Хто кого врятував, це запитання,
Така в них доленька уже,
Зраду пізнали, поневіряння,
А сніг на дворі все мете.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/977-spustoshena-dusha-i-tilo.html
