Режим тиші
У тривожних думках неспокійного
Ранку обличчя
Зазирає в похмурої днини
Холодне вікно.
У зіницях палких неминучі
Події сторіччя
Застигають сльозою нестерпного
Болю давно.
І думки — не думки, а суцільна
Запечена рана,
І душа — не душа, а гарячого
Нерву клубок,
І зчорніла земля знов шепоче
До Бога осанну,
Рятівний поглинаючи тиші
Жаданий ковток.
І не знає напевно ніхто,
Ані Бог, ні Диявол,
Чи знайдуть роздоріжжя, де їх
Розминуться шляхи,
Щоб воздати змогло мені небо
Всевладне по праву
За війною зруйновані долі,
Мости і дахи.