Тліє спогад, немовби зіпсована плівка
Миготить в круговерті моїх сновидінь.
І ввижається знову багряна бруківка,
І твоєї душі неприкаяна тінь.
Хтось стріляв з перехресть в твою гідність і віру.
Віяв смерті нестерпно терпкий аромат.
І на крилах два янголи, як конвоїри,
Проводжали тебе до Господніх пенат.
«Плине кача…» й сьогодні сильніше від диму
Роз'їдає свідомість трагічністю фраз…
Ти скажи: звідти видно анексію Криму?
Сторозтерзану «братом» руїну-Донбас?
Що там бачиш із вікон безмежного раю?
Чути стишений гуркіт гармат, вочевидь?!
Якщо змалечку кажуть – душа не вмирає,
Вона, певно, й без тіла шалено болить?
Я за вами, – мій друже, – постійно пильную, –
Голос вічності раптом почувся мені, –
Споглядаю й молюсь, тільки рай не існує,
Доки буде моя Україна в огні,
Доки буде війна, як страшна необхідність,
Ваших днів і ночей – головний лейтмотив.
Але іншу ціну за свободу і гідність
Ще одвіку й донині ніхто не платив.
Тож, борітесь – поборете орди ворожі,
Полікуєте душі зболілі й німі.
Залишайтесь людьми і помилуй вас, Боже, –
Він промовив і зник у небесній пітьмі.
Я ім'ям твоїм пам'ять навіки озброю,
І не витруїть волю кривавий тиран.
Українець – це бути щоденно героєм,
Щоб не дати надії померти від ран!..
22-24 лютого 2015 р.