Життя полишило мене,
Залишивши так існування,
І є бажання лиш одне,
Не відчувати проживання.
І спогади щоб зникли так,
Полишили думки і тіло,
Поринувши в далеку даль,
Забравши разом ту печаль.
Іще самотність та що є,
Із смутком лишила надії,
Покинувши душу мою,
Нестерпні подихи від мрії.
І сльози щоб не мали горя,
Яке обгортає життя,
І серце розива буденність,
Так створює жахи щодня.
І глянувши на світ відкрито,
Не бачу красок у житті,
Воно здавалося лиш сірим,
Такі його буденні дні.
І днем минувшим не помітно,
Я не дивуюсь й так щодня,
Ті п’ятдесят відтінків сірого,
Це барви лиш мого життя.
А.А. Отченко
