Як хочеться заплакати від болю,
Страждань душевних і життєвих ран,
І потопити сльозами це горе,
Й закрити цей сердечний шрам.
Але бажання плакати величне,
Комок у горлі тисне більш і більш,
Кохання так залишилось в неволі,
І подумки страждає серце з ним.
Від болю лиш життя нестерпне стало,
І сльози линули рікою в даль,
Ті почуття для них зима настала,
Із холодом охоплює печаль.
Так й час коли тепла не має більше,
Лиш холод і мороз в моїм житті,
І крига серце покриває щільно,
Та іній залишає на душі.
Заплакавши від болю за життя,
Депресія приходить непомітно,
І все уходить в небуття,
Лиш сльози на щоках такі замітні.
А.А.Отченко
