Природа другий день вже поспіль
Із глузду з’їхала неначе:
Замість стелити снігом постіль,
Рясним дощем тужливо плаче.
То, може, плаче сива мати,
Чий син загинув в лютій битві.
Вмирають на війні солдати,
А жінка плаче у молитві.
А, може, то герої-хлопці,
Які про нас з небес вже дбають,
Загинувши в кривавій топці,
Сльозами бруд землі змивають.
Набридло, може, вже природі
На безлад цей весь час дивитись,
Вона, вразлива, каже, годі,
Не можна, треба зупинитись.
Я розумію, що ненависть
Не може принести свободи.
Любов врятує всіх нас, замість
Мій гнів не може дати згоди.
Якщо війна ця справедлива,
Немає іншої дороги.
Скінчиться все, усе мінливе,
Проте дійдемо Перемоги.
А доки йде війна кривава,
І гинуть люди в ній донині,
Кажу: усім Героям Слава!
І, звісно ж, Слава Україні!
Дощем рясним природа плаче,
Стукочуть краплі у віконце,
Десь там далеко плине кача …
Зійде обов’язково сонце!
́