Моя біда
не в тому зараз,
що я пишу це без душі,
а в тому,
наді мною хмари
накреслюють сумні вірші.
Здається непогано наче:
я все встигаю, знаю як.
Але у грудях серце плаче
малюючи печалі знак.
Один рядок,
за ним – наступний.
Я не задумуюсь, пишу
повільно настрій
сірих буднів,
а висновок лишу ножу…
Ви не хвилюйтесь,
все нормально.
Це лиш миттєве відчуття.
Не здатен я на аморальне,
бо так люблю
людське життя!
Люблю усе, що маю в ньому
і я ніколи не віддам
його здобутки, радість,
втому
в пекельний, чи небесний храм.
Я сам – суддя, я сам –
очільник.
Я сам – творець своєї долі.
Я тілом і душею вільний
іду вперед,
лише до волі!
01.12.2014
