Бачу сон:
Ніби я гола стою на площі,
Навколо людно - ніхто не бачить.
Я на весь голос кричу про поміч,
Та всі тікають по своїх справах.
Пострілом стон
вилітає з горла -
Тваринно дикий у натовп глухий.
У відповідь камінь летить у спину -
Падаю втомлена, і вже на колінах
Чую людський гучний сміх.
Не смію звертатись на "Ти",
Скільки Вас, рідних, але не моїх;
І на недосяжній висоті
знесиленій душі шепочу:
"Маленька, засни!"
Кімната - клітка:
від кута до кута,
Пам`ять виховує совість -
за ударом удар!
Душа - каліка
гниє, як труха:
за любов відплатила -
згоріла до тла!
Не смію звертатись на "Ти",
Скільки Вас, рідних, але не моїх;
І на недосяжній висоті
знесиленій душі шепочу:
"Маленька, засни!"
19 грудня 2014 р.
