По ромашкОвому полю до мене
Ти підкрадалась тихенько, і я
Плаття твоє не побачив зелене,
Ти ж усміхнулась, неначе зоря.
Вітер затих, сколихнулося поле,
Я б і обняти тебе захотів,
Але ти ж знаєш, що ти, моя доле,
Будеш пізніше, тож я остовпів.
Ніжно рукою поправив волосся,
Щиро всміхнувся і щастя вдихнув.
Хай би нам разом таки довелося,
Але пізніше нехай буде зсув.
Ні поцілунку, ні доторку тілом,
В зустрічі тій було більше, ніж це.
Може, комусь би вже більше кортіло,
Мені ж вистачало поглянуть в лице.
Прясвячено Д.Т.М.