По якомусь колу бігаю самотнім,
Без тепла і світла залишаю дні,
Копирсаюсь мовчки у багні болотнім,
Витрачаю власну силу в метушні.
В юрмиську людському хочу звіром вити -
В світі цім не зовсім затишно мені…
Не виходить якось холодом любити
Та весні співати радісні пісні.
Чи не в тому місці ,чи не в тому часі
Підневільну долю на шляху зустрів:
Мов ворона біла, виділяюсь в масі,
Не інстинктів прагну – щирих почуттів.
Чи обпік пучки я , чи відтяв на тертці -
І щемить , і терпне добра глибина…
А кому потрібний з болем ти у серці?
Байдуже стороннім , звідки сивина!
І взуття , і одяг в мене зарубіжні,
Хоч ховаю тіло зранене в глуші…
Ще на дотик маю я клітини ніжні,
Та позбувся свята тонкої душі.
Сміючись , здаюся іншим безтурботним,
Не живу – існую в страхітливім сні…
По якомусь колу бігаю самотнім,
Без тепла і світла залишаю дні!
Комусь самотність допомагає,а хтось як арештант.Насправді,людина білка,яка дійсно гамселить коло,але кожна з певним призначеням.Це дуже добре,бо рух то життя.Думаючи лежачи, то є також рух...А сивина...проталини мудрості.
Дуже багато людей під маскою байдужості, закривають своє серце і душу, тому що в нашому світі нелегко комусь відкритися, боїшся, що поранять або будуть насміхатися. А душа жива і не можна її ранити безкінечно....
Дуже багато людей під маскою байдужості, закривають своє серце і душу, тому що в нашому світі нелегко комусь відкритися, боїшся, що поранять або будуть насміхатися. А душа жива і не можна її ранити безкінечно....
