Ти обіймеш мене так рідно.
По-домашньому. По-нашому.
І зажмеш так міцно.
Руку мою у своїх руках.
І митті теплі ці зворушливі
Своїм мовчанням скрасимо.
І легка щира посмішка
З'явиться на твоїх губах.
Ти скажеш тихо, майже шепітом:
"Сідай за стіл, я всього напекла."
А мене всю охопить трепетом.
Ти так чекала, щоби я пришла.
Ти спитаєш мої справи
про роботу, за життя.
І лиш одній тобі я, мамо,
відкрию серце з каяттям.
Ти вислухаєш, втішиш.
До серця не бери, прошу.
Мам, а може будеш чаю?
Ну не дивися на сльозу.
Знайомий запах бергамоту
та яскраві язички вогня.
Такі рідні та сімейні ноти.
Лиш тут буваю справжня я.
