Купив капці дід для бабці,
Радий, мов дитина,
Йшов додому він по кладці,
Підвела пляшина.
Повело його у воду,
Шубовснув, мов жаба,
Загубив свою всю ношу,
Замордує баба.
З води виліз брови супить,
Трясеться все тіло,
Перехожі все жартують,
Кому, яке діло.
Були капці у горошок,
Горошинки, мов сніжинки,
Дід ворушить клятий мозок,
Що скаже для жінки.
Баба вийшла на поріг,
У стареньких капцях,
Дід став білий, як той сніг,
Нехай йому трясця.
Мов дитина сидить плаче,
Аж призьба трясеться,
Ну, а баба все кудакче,
Аж тут кум несеться.
Виловив торбу із річки,
А в ній капці нові,
Рожевіють в баби щічки,
А в очах любові!
Діда в хату та на піч,
А до столу кума,
Той лихий, немов той сич,
От баба утнула.
Тіло гріє, а душа,
Також тепла хоче,
Горілочка, то смачна,
Кум лише регоче.
«Дай же, бабо, хоч сто грам,
Капці замочити»,
«Сиди тихо, діду там,
Досить вже скулити.
Замочив ти капці так,
Що злиняв горошок,
Забудь ти горілки смак,
Старий осьминожок».
