Я торкаюся ночі, відчуваю майже на дотик
Небо всіяли зорі й вітер гуляє по місту
Я розумію, що без тебе нічого не має змісту,
Бо ти для мене став, ніби отой наркотик.
Сонце сходить яскраво, так починається день
Тихе місто раптом пробуджується від сну
Ти малюєш подумки вкотре оту весну,
Де тобі потрібною була я лишень.
Я, як завжди, запізнююсь, забігаю в трамвай
Ти навпроти стоїш й розглядаєш мене відверто
Я цілу дорогу десь у бік дивитимусь вперто,
А коли вийду, то поглядом скажу \"прощай\".
Ти не вибіжеш вслід, залишишся там стояти
На роботі сьогодні все буде валитись із рук
І змусить прокинутись раптовий у двері стук
На порозі стоятиме не та, яку зміг покохати.
