перешіптуються лукаво
непроглядно високі
сухі трави
плутають рухи і кроки
густо сплетені
непролазні осо́ки
натрушуються за комір,
жалять руки
виго́нисті колючки -
будяки
розла́писті…
змовляться в очереті
невиразні криві роти́:
ніхто не скаже нікому –
де ти…
за потяті «пру́тики» -
не одпустим тебе додому,
залишимо тут-таки, -
насміхаються хльостко лози, -
витри сльози…
і розказуй свої казки –
про плетені кошики
і колиски́…
...скоро
ударять морози
30.10.2014
якби не випало нардитися серед лісів непролазних та боліт великих, а мені, малому - то і безкраїх, - так все одно тьохнуло би серце після вашого милозвуччя, після прольоту-спогаду над болотами мого дитинства... і так ще ваша манера письма приворожує, оці коротенькі оповіданнячка, зіткані з одної поезії від життя про саме життя. таким, як воно в душі є. і таким би йому бути довго-довго...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, що читаєте, приємно, що асоціації Ваші такі позитивні