Вечірнє сонце заіскрилось
В вікні австрійського будинку.
Стара кав"ярня примостилась
Неподалік від Площі Ринку.
Кав"ярня ця за стільки років
Змогла побачити чимало:
Закоханих і одиноких
Тут завжди досхочу бувало.
Хтось цілував свою кохану
Без сорому, вагань і страху,
Лиш двоє підлітків старанно
Біля віконця грали в шахи.
Хлопчина мучився над ходом,
Почісуючи ліву ногу.
Дівча солодку пило воду
Й дивилось крадькома на нього.
День до кінця вже наближався,
Знадвору сім разів пробило,
А хлопець марно намагався
Зламати оборону "білих".
Мала зітхнула потай знову,
Поглянувши на древнє місто,
Й зробила наче випадково
Фатальний хід для королівства.
І тихо серденько раділо
Коли він, гордий і червоний,
Збив з шахівниці неуміло
Нащадка білої корони.
Відсунувши горнятко чаю,
Вона промовила охоче:
-Ти чесно переміг, вітаю!
Чого ж ти, переможцю, хочеш?
І хоч хотілося їй завше,
Щоб поцілунком уст торкнувся,
Він руку їй потис, сказавши:
- Я переміг, а ти тренуйся!
День до кінця вже наближався,
Як ця буденна напівказка,
Бо він пішов і не дізнався,
Що то була його поразка.