Ні краплі совісті, і
Ні хвилини самоти.
Я більше не автор повісті,
Ним, віднедавна, вже став ти.
Я йшла вперед, так ,як я уміла.
Картато вишита стежа.
Серед ночей і днів зомліла,
А впала там, де є межа.
Поривом вітру бережу "нічого",
Цілунком моря подарую "все".
В твоїх руках, для дотика німого,
Від мене ароматом квітів понесе.
.
Боротися за те, чого немає,
Та все ж, тримаю міцно за рукав,
Для долі тихо й ніжно відпускає,
І щиро поглядом пускає в самоплав.
Я хочу разом! Хочу щоб на повну!
Щоб я - для тебе, ну, а ти - лиш мій!
І крок непевний, за межу умовну,
Вже змусив, вмить, позбутися всіх мрій.
