Вона хмари небесні розгрібала у снах,
Минаючи крізь цей бистроточний вік,
Намагаючись розрядити низковольтні полюса,
Що заважають дихати глибинам душі крізь повік.
Обожнюючи події минулих літ,
Блукаю серед кладовища старовинних книг.
Мовчання не є знак вікової страти,
Коли річ йде о вагомих потребах душевної втрати.
І музика зміниться за п'ятдесят подій до мерехтливого сяйва,
Яке усі сприймають як знак дотику всесвіту чи чарівне призвання.
Кінець оповідання...
Це не є фінал осінніх чи зимніх історій,
Ти вправі сама обирати кінець,
Опираючись на досвід хворих та приналежність до територій...
