А вона не чекає нікого,
До сусідів не прийде у гості,
Її болі - їм радість від того,
Сотні раз закричить всім їм: ''ДОСИТЬ!''
Та її вже ніхто не почує,
Її біль і суцільні страждання,
Де-не-де лиш сестра засумує,
А десь інде - братерські зітхання.
Її рідні давно продалися
Сатані. І тепер їх прокляття -
Кожен день перед нею з'явиться
У подобі орлині. Нещастя,
Бо клюють її тіло орли ці:
Двоголовий і біло-червоний,
Зловтішаються, прокляті, ниці
І порушують всякі закони.
І не знають про біль, ні про жалість,
І невпинно вбивають її,
А вона чи на зло, чи на радість
воскресає на своїй землі.
І живе вона довго, щасливо,
Бо не всі із терновим вінком,
Перша руку подала, на диво,
Їй дівчина з кленовим листком.
І жила б вона справді багато,
Та якби не оті два орли,
Двоголовий вбиває, проклятий,
Ну, а другий - учить, як бути.
Не дають їй ні грама спокою,
Вона плаче, картає себе:
''І ПІШЛА БИ НА НИХ Я ВІЙНОЮ,
Але може і це все мине''.
..............................................
А вона не чекає нікого,
Не віддасть на поталу їм свого,
Ні, вона не впаде на коліна,
І чому? Бо вона УКРАЇНА.
ID:
529732
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 14.10.2014 01:12:47
© дата внесення змiн: 14.10.2014 01:12:47
автор: destro13
Вкажіть причину вашої скарги
|
