Тумани сиві блукають травами.
Без берегів молочні ріки навкруги.
То тут, то там, немов покриті ранами
Джерела б’ють між ранньої роси.
Усе проникло сутінками білими,
Ось-ось і запалає сходу небокрай.
Я пробіжу між колосками збіжжя спілими
Та зазирну у море неба дивограй.
І місяць ніч у темряву не кликала,
Але задихав ранком легкий вітерець.
Та з ледь відчутним десь пташиним гомоном
Розкрився сонця вогняний вінець.
Тумани сиві ще блукають травами
І не напитися мені ранкової роси.
Одному Богові я нескінченно дякую
За те безмежне царство вічності й краси.
26.09.2014