Коли згасить погляд останнє суцвіття
жоржини,
І втопить туман у обіймах своїх синяву,
На чашечку сну завітаю до тебе, коханий,
На наше спізніле забуте колись рандеву.
І мляво відступить засмолена кіптява ночі,
Мов мряка осіння посіється з неба печаль,
І ляже на наші притомлені мороком плечі
Зі спогадів скована давніх важка пектораль.
Ти зранку прокинешся й знову згадаєш про
мене,
Поглянеш у шибку, й огорне тебе дежавю,
Там осінь вмирає, що нам простелала дороги
На наше спізніле забуте колись рандеву.
