1.
Прожити півжиття, щоб
опинитися в тролейбусі,
в якого двері вигинаються й
тріщать.
Як мабуть і тоді, як
дійшло до сотворення жінки -
яким ми і досі дивимось
услід, наче наркотичним
з"явам.
Віддати пів свідомого життя
та (якщо вірити) все підсві-
доме трамвайно-тролейбусному
управлінню, така подія
дійсно мабуть варта
хоча би рядка в анналах.
І звідки ж така, питає,
пристрасть до комунального
транспорту?
Чи пак не від холоду,
каже?
Чи не від холоду, цур йому
пек?
Холоне серце, одинокий екскаватор.
Гляньте в очі пасажирів у
вагоні, що завмер
на червоному світлі -
ух ти ж, як хрустить у них
льодок
розрада ковзатися по їхніх зіницях
що вкриті прозорою
катарактою.
Температура падає
рухи вповільнюються
суглоби тріщать
зникають із пам"яті
події власного життя
слова, іноземні й рідні,
висихають і розчиняються
у багатющому чорноземі
колишніх степів.
Пристрасті гаснуть
і взявши книжку
несподівано читаєш:
....................................
....................................
....................................
....................................
Чи для цього варто було
пробивати квиток?
2.
Якщо людина кричить і
кашляє
може це і справді комусь
потрібно?
І вийде до неї з електро-
технічних хащів друг,
а не механічний терпуг,
і відгукнеться здаля
Любов, велика, глибока та сильна
а не гомик сапієнс
розмальований під паву.
І ми будемо жити, а не
поживати
високі, сильні й стрункі
та здорові.
І любитимемо своїх
волооких женщин,
а якщо раптом і
припуском
захворіємо на смертельну
хворобу відчаю - до нас
через лани та луки прийде
лікар, а не цей
коновал-недоук,
що видирає серце нам
із грудей, поставивши та
прийнявши діагнозом
"кордоцентризм".
Заховається він та ми скажемо, дУрні:
правильно ми у свій
час виперли безродних
Галена й Гіпократа
на їх історичну батьківщину!
3.
То в холод то в жар мене
кидає.
"Н-но!" - придуркуваті хай скажуть
розумники, що розум із
них стирчить осиковим
кілком.
Скажуть нехай своє
"Н-но!" й на додачу
процитують фон
Клаузевіца, мовляв
пристрасті повні лише
дикуни, а культурні
народи холодні, розумні й тривалі,
наче рак простати.
Хай тішаться своїми
масками Но.
Епос то жанр
нуднуватий.
Фізикам хімікам генетикам
еклектикам епілептикам
віршоробам і скалолазам
дояркам слюсарям
фольклористам і містикам
- усім цим
усім їм навпроти ми скажемо
наше дружнє "гоп!"
Гоп, скажемо всі ми.
Однозначний гоп.
Гоп із царства україністики
в царство свободи.
4.
Боляче, гірко, самотньо і
сумно мені.
Та страшно ще.
Мовчу.
Мовчатиму, неначе
цілий акваріум у роті
влаштував - і стадо риб.
Не хрест несу я вам,
а меченосця.
Мовчу мовчу мовчу мовчу мовчу -
як Лір казав.
5.
Землі наші святі
не приймають більше тіл
ущерть переповнені
зобезпліднілі.
Стирчать із них кістки
випирають із них
на заміну деревам що
начисто було вирублено
на домовини.
Навіть тих, упокоєних
що вдалося
ушпилити в
ґрунт
витискає назовні
та вони ходять між тими
хто ще чекає своєї черги
розпухлі незграбні й байдужі.
А ночами
чоловіки та жінки
стискаються в обіймах до
хрусту в кістках
і з відчайдушною ніжністю
шепочуть
що нібито
їхні сльози
течуть і збираються
десь там далеко
у море -
море,
грішне
всіма смертними гріхами
убивче й ненаситне
6.
запізно висідати з
вагона
попереду робота позаду
здоровий сон і
12 годин азартних ігор
на уявні гроші
що залишають так само
виснаженим як і реальні
запізно та холодно
вже переїхали
велику окружну
(чи аналогїї)
по зав"язку забиту
автами бо всі
повертаються додому
і 8 годин
нічної зміни
попереду позаду
аналог Сахари
стрілки розходяться
сходяться
як бедуїн, що
навкулачки б"ється
з жидовином за
несправедливо розділений
пісок
і нічого не видно
що робиться довкола
хоч і відомо
що кожну секунду
народжується 8 дітей
та ніяк не добачити
теличка чи пацан...
7.
У десятинадцятий раз
у трясцятисячному
залі музея
за червоними шнурами з
оксамиту й
табличкою
"В цім авті померла
принцеса Діана".
Тільки дійдеш
і дзвінок:
установа зачиняється.
