Час вкотре вдаряє мені у скроні,
Останні дні літа стоять на пероні,
Комусь у цей час хтось пише листи,
Я ж натхненно палю в минуле мости.
Любов, що заплуталась в сотнях ниток,
Так проситься в серце, а я жму на курок.
Не треба душі моїй фіктивних почуттів,
Опали сотні-тисячі потрібних пелюстків.
Страх, що огортає наче змія свою жертву,
Здавлює серце і лезом ріже напівмертву,
Хтось в ці хвилини пише свій перший роман,
Я ж розбиваю минулого свого перший стакан.
Час, мить, любов, поезія в голові як стрічка,
Попереду ще одна з саморозуміння нічка,
Гірка правда, що цінують тоді, коли пізно,
Коли дороги ідуть безповоротно нарізно.
Сьогодні у тебе є шанс вбити мене,
Ніхто не засудить у цьому тебе,
Отож, не бійся, стріляй, я чекаю,
Стріляй, я сама вже прошу, я благаю!
