Я з тобою гово́рю ві́ршами.
Мені навіть простіше римою.
Так слова наче стали більшими,
А я стала немов незримою.
Так виходить частіш відвертіше,
Не прикриті емоції, стра́хи.
Ти подумаєш – стала впертіша,
А я просто іду своїм шля́хом.
Так слова прямо з серця ручкою
Виливаються в кілька стовпчиків.
Я із римою мов заручена,
Вона – каже, а я відмовчуюсь.
Я із нею давно погоджена,
Я із нею душею граюся.
Я поетом, мабуть, народжена,
Я віршами з людьми єднаюся.
Я тональність і силу голосу
Заплітаю рядочків нитками.
Я боюсь поетичного голоду,
Зникнуть вірші, і з ними зникну я.
А натхнення, як шторм, прибу́ло.
Я писатиму далі вперто…
Якби зовсім поетів не бу́ло,
Хто б тоді говорив відверто?
29.08.2014 р.
бачити)
