Раніше душу полонив лиш він,
Йому хотіла бути вірною довіку,
Прожить життя, щоб навіть і без ліків,
Проте пліч-о-пліч тільки з ним одним.
Раніше мрії були для обох:
На третьому квартирка і тераса,
Зірки і нічне небо для нас двох,
І як би важко не було - все разом!
І в дощ, і в спеку - як єдина плоть.
Це була ціль, і я була їй вірна.
Тепер взиваю: Авва, мій Господь!
Навіки буду лиш Тобі покірна.
Надію на людей не покладай,
І не спрямовуй всі свої бажання
у тих,
що в них коріння і нема,
що непостійні, вітряні, несправжні...
Надмінні серцем і пусті в словах.
Ні разу на ділах не показавши,
якою їх любов була...
Нехай болить, нехай нестерпно буде,
Нехай пронизує, нехай пече усе.
Якщо клялись любить - любіть же, люди!
А як не в силі, навік замовчіть!