Проблема в тім, що ти і сам себе не розумієш,
Скажу одне, кохати ти, на жаль, іще не вмієш,
І вибач за відкритість і колючість моїх слів,
Але тобі бракує в собі душо-щиро-життєднів.
Метаєшся по закутках чужих збитих порогів
І все ховаєш в таїні своїх ти серця монологів,
Ти знаєш байдуже, що я тобі була і є ніхто,
Ти у житті все граєшся як в цирку "Шапіто".
Ти граєшся із власним серцем, іскрою-душею,
Твоя середина покриється отак колись іржею,
Ти думаєш, що легше робиш ти байдужістю мені?
Що легше коли топиш ти у солодкій своїй брехні?!
Як мінімум тобі бракує дійсно вдячності до мене,
Ти замикаєш все навколо мене коло це вогненне,
Ти не турбуйся, я тебе більше душею не потурбую,
Хоч знаєш, слова твого я так щиро й зараз потребую,
І ти повір, нема надії і не треба її мені більш ніколи,
Тепер я бачу які є між нами мікрокосму частоколи,
Ти ніби з Марса, ну а я лише з гарячої свої Венери,
Тобі, як і всій більшості, не зрозуміть мене, химери!