Рай пішов додому
Як тільки я лягла спати
Він забув все те що обіцяв, стер те що хотів сказати і згадав тих кого хотів забути
А я забула тих кого хотіла згадати
І згадала його - рай
Стояв перед очима і закривав собою весь світ
Аж поки не прогорів
І через палаючі проміжки відкрилась і правда, і чесність
А щирість згоріла і понеслась в небо із коханням та сподіваннями
А чи то й не щирість, може лиш її тінь? Адже рай не має совісті, то де та праведність і чесність, чи хоча б відвертість... яка стала пустою, як тоді, коли ще не прозвучала.
Та краще б і не звучала.
Вже й так розпорошилась по всім тим дорогам які слухали цю байдужість і чули пристрасть
А навіщо раю пристрасть?
Рай не має пристрасті...
Він пішов.
Хто тоді залишився?
Праведник?
Мученик?
Пастор?
Рай не має віри...
Рай мученик.
Я мученик.
Я - рай?
Тоді теж когось вбиваю
А потім заберу до себе і пробачу за свої ж проступки.
ба ж в мене немає совісті..
Немає сенсу святості без раю..
А він пішов
А я.. - рай?..
Немає пристрасті
Немає сенсу
Немає раю