не люблю подорожувати. не люблю - у типовому розумінні слова "подорож". все куди складніше. туристів та й звичайних людей, які люблять подорожувати, цікавить не сама подорож - цікавить кінцевий пункт подорожі. їм потрібно побачити те місце, куди вони прямують. вони отримують задоволення тільки тоді, коли побачать його. у них з'являється відчуття досягнення якоїсь мети. мети - побачити те, що хотіли, не більше. це схоже на сходження на гору. практично усі радіють, коли зійдуть на вершину. але кілька чоловік радітиме тому, що вони йдуть до вершини, бо їм цікавий сам шлях. і я теж був би у їх числі.
вся різниця між туристами і мною у тому, що мене цікавить сама подорож. цікавить дорога. цікавить маршрут. кінцева ціль подорожі не має жодного значення. головне те, щоб до неї довго було добиратися. щоб більше часу провести у дорозі. страшенно люблю їздити. у поїзді, у автомобілі, у автобусі та навіть на велосипеді - та байдуже в чому або на чому, головне їхати. головне довго їхати. у цьому є якесь певне умиротворення. особливо якщо їхати із кимось і всю дорогу спілкуватися про що завгодно. наговоритися до смерті на усі без винятки теми, які цікаві вам обом. потім же просто дивитися у вічі одне одному і сміятися. так народжуються найкращі спогади. так помирає сум. так помирає бажання здохнути.
мабуть, це і є щастям. не думаю, що людині потрібно ще щось для того, щоб почуватися нарешті живою. цього було б більш ніж достатньо.
26.07.2014р. [06:23>
