Пташка біла вже ледь ходить,
Ледь літає, ледь летить.
Вітер лиш по небу носить.
Вогник в ній ще палахтить.
Дзьоб відкрила, та й питає
Чи нема її внизу.
Мабуть, ще сама не знає,
Що пережила грозу.
Всі пішли, всі полетіли.
Кожен шлях собі знайшов,
А її малу лишили,
Та кінець ще не прийшов.
Вона сильна, вона вміє,
І летить все догори.
Пізно пташка зрозуміє,
Що залишились вітри.
А ти пташко не сумуй.
Всі пішли, тебе лишили.
Своє горе не даруй.
В тобі є багато сили.
Це стається з кожним з нас.
Ми цього не розумієм.
Й кожному дається шанс.
Після нього ми німієм,
Німієм назавжди...
