Ви бачили, як плачуть зорі
І як у просторі тремтять?..
У схлипах неба, в непокорі,
Вони промінням миготять.
В нічному сяйві зорепаду,
Метеоритах дощових
Спалахують вогнем каскаду
Поміж хмаринок кочових.
Чи чули ви, як плачуть зорі,
Сльозами в небесах бринять?..
А тіні їхні і на морі
У злитках золота блищать.
Там, заколисані водою,
Переливаються жалі
І пробираються іскрою
До спраглих кінчиків землі. 2014
Так, бачимо... Бо випікають сльози кроваві рани у німій душі...Мій Боже, доки?... А Господь шепоче лишень одній заплаканій зорі...
Дякую, Лано. "До самих кінчиків" проймає...
Lana P. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
вы в природе растоврены..
слова не слышимы а чувственны..откликаются как трава на ветер..
очень красивый пейзаж..как будто природа..рассказывает нам о нас то..что мы разучились понимать сами...
после таких стихов
врачи не нужны...
Lana P. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую за ваш чуттєвий коментар!
І справді, я дуже близька з природою-люблю її і відчуваю це взаємно