Трави на Замковій – дім наш сьогодні такий,
Їжа, якої не мають боги – поцілунки.
В денному світлі сховались пліткарки –зірки,
Зелено сяють примружені очі Маюнки.
Кров під твоєю рукою пульсує в мені,
Запах твоєї шкіри вдихаю тихо.
Мовчання п’янить як купання в червонім вині,
І не насмілиться поруч проходити лихо.
Подих весни неповторно квітучої, світлої
Так лише раз доторкається вітром до нас.
Ти усміхнися до неї чарівно-привітної,
Щоб розчинився, засліплений щирістю, час.
Віти схиливши, дарує гранатні сережки
Дерево щедре. І ти їх вкладаєш у руки мої.
Зустріч двох постатей, губи злились серед стежки.
Ми це колишні чи ми, але зовсім нові?..
Руки скріпивши магнітом прожитого дня
Йдемо. І далі нас знову бруківка вітає,
Небо грайливе – то наша з тобою рідня.
Спогади в шовкову ковдру душа загортає.
Так ми поволі до сну проводжаємо сонце,
І наближається мить ненадовго прощатись,
Зранку уже визираю в самотнє віконце…
Зрада. Я більше не хочу до тебе вертатись.
