Мурахи по шкірі ходять строєм під барабанний бій.
Православні хрести дірявлять сонця́ рівно о полудні.
Холодно під землею, холодно над землею, холодно на землі,
Проклятим поетам так холодно в пеклі...
Умиваєш обличчя благодатним вогнем,
Любиш те, чого не існує.
А не існує насправді — тебе.
І спокою в імені всує.
Справедливість атрофована великим бабах.
А вірність як принцип — давно атавізм,
бо холод — це мурахи на шиї і кров на губах.
За/духа тіла — формальність у світі віз.
Перед одиницями — тільки нулі,
Після нулів — прочерки.
Насправді натовпи у тобі,
а ти у натовпі — одинокий.
Тож кинь в барабанщика маракасом,
Щоб мурахи не топтали траву.
Візьми за руку мене, щоб разом
вірністю перевірити чи ще живу.