я змила із себе вчорашні гріхи
душа стала добрим для мене притулком
згинаються сильно під градом дахи
і страшно ходити самотнім провулком
ще вчора у серці клубочився дим
і рани загоїтись зовсім не хтіли
обличчя було надзвичайно блідим
клітини коханням лише багатіли
до нижніх кінцівок пробрало мене
чи то від приємних чуттів, чи від болю
але добре знала, що скоро мине
і випаде знову цей спокій на долю
я поруч із ним не вагаюсь ніяк
з душею мовчу без плачу розмовляю
в мені кожен день гине сотня вояк
як тільки глибокії очі згадаю