Смерть
Невблаганна,
спокійна,
але заклопотана,
Нарешті торкнулася серця мого,
І любов, що жевріла під попелом,
Сконала.
Дзеркальце
Не спітніє під диханням,
Не всміхнеться раптовому променю.
Остаточно все розчавлене,
Не почути тепер навіть стогону!
Десь з третини дороги до смерті цієї
Ти прокляла мить нашої зустрічі...
Дивак:
я довго шукав панацеї!
От і знайшли мене.
Везучий!
От і маю Іншої руки,
Інші очі, раді мене милувати,
Але зустріч нашу не хочу забути,
Як і не можу проклясти.
Я перед Долею долу схиляюся,
Цілую Долі долоні,
Бо зустріч з тобою щастям каралося,
Хоч дихання смерті було біля скроні.
Смерть,
Невблаганна,
Спокійна,
З холодом попілу,
Нарешті торкнула серце моє
І любов,
Жалюгідна та заклопотана,
Вмерла.
К.
01.08.1977
*******
"Печаль Горгони" 216 х 325;
офорт; 08.10.1977
Клас! Я знала, знала, що може бути не тільки одне кохання!
Левчишин Віктор відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Пані! Я вже колись говорив, що в нашому роду чоловіки не вибирали жінок, бо завжди жінки вибирали нас. Так було у мого батька та його братів, у мене та у моїх братів, у моїх синів. Для мене всі розвали сімей були катастрофою. Кожний раз я говорив собі і товаришам: "Щоб я ще раз..." Але мене намічала наступна полювальниця і я, який завжди патологічно мріяв про сім'ю, особливо коли її втратив перший раз, йшов на наступне коло. Було все чесно - любов, кохання, діти, народжені в кохані, але далі... І не було легше від того, що я нарешті зрозумів, що маю вельми своєрідне прокляття. Після останнього краху на початку цього століття я дійсно вичерпав себе. Навіть тоді, коли мої молодші сини на протязі двох років говорили: "Тато, знайди нам молоду маму", я не міг примусити себе робити будь-які спроби реалізувати їх бажання, хоча тяжко нам було дуже. Що тепер говорити? Живу власним минулим, упиваюсь тим, як мої сини молодші стають на ноги, і маю щастя спілкуватися тут, в Клубі, з такими розумними та щирими людьми як Ви. Дякую Вам за це!