Серед вічних праотчих снігів
і льодів Арарату,
Кажуть,що мандрівник
враз побачив завітний ковчег.
Якщо то не міраж,
всякий мав би його привітати,
Стиснуть руку, торкнуть
його мужнє, крилате плече.
На вершині гірській
сів ковчег по біблійнім потопі
Той,який змайстрував
Богом обраний Ной.
Довго правда плила
серед тисяч потопій- утопій
Та,якій шукачеві
на очі явитись дано.
А якщо то була
лиш уявна висотна бентега,
Лихоманка,
одна із висотних видінь і бентег,
Попрошу небеса,
щоби ми обійшлись без ковчега,
Щоби не знадобився
нікому живому ковчег.
Та зацикливсь Земний Океан
на смертельних циклонах,
Вириваються ріки
у повінь із приспаних дамб,
Бо люд знов зневажає
священні біблійні закони,
Підійшовши впритул
до вселенських трагедій і драм.
Все із альфи іде.
Та усьому стається омега.
Не буває без альф –
не буває в підбожних ділах без омег.
Швидко час нас несе
до нового, напевно, ковчега.
Нео-Ной приміряє
могутні дуби на ковчег.
