- Спасіба богу, шо підкріпилася...
Бо буть живими луччє,чим мертвим!
Подумала довольна собака.
Після отрижки тухлим мясом,
Тікишо зїденого дохлого кота.
Собачий бог внєзапно почув подумане.
і снізойшов до обільного общєнія.
Бо інтєрєсной йому стала ця тєма.
Даже громогласно, но не так шоб аж-аж.
Ну...Шоб аж позакладдало вуха.
Ну тіпа для буть почутим своїми.
Покорними подопєчними почітатєлями.
- Правильно думаєш. Мислі ці - путь до мене.
Харошого заслужила дуже багато за це.
Собака от такого откровєнного.
Громогласія перелякалася і причухла.
Впала на чєтирє кості на землю.
І... звиняйте всралася обільно.
І погладив собачий бог її по голові.
Шоб успокоїть, но не росчитав силу.
Як слєдствії поранив смєртєльно.
Злякана не отходя от каси отдала йому душу.
Здохла, тоєсть стала не живою – мертвою.
Бог дуже огорчився, но не розпсіхувауся.
Здержався єлє-єлє і приняв загублену
Ним же душу в лоно небесне.
Перед тим, як обратно ісчєзнуть в обітєлі.
Плюнув з досади напоследок на землю.
І ізрьок: "Тепер тільки буду слухать своїх
подопєчних, шоб не навредить їм невзначай.
Бо живим їм буть луччє чим мертвими.
Хай помирають без мого вмєшатєльства."
Здержує нинчє своє слово і скриває себе от міра.
