Стало темно на душі,
Навіть руки затремтіли.
Полум'я кусочком від свічі
Спогади минулі відлетіли.
Все, що так тривожило давно,
Ніби стерлось назавжди
І сумуєш за гріхом,
Біля тебе ні душі.
І немає розуму в ділах,
Сенс життя не знаний нам.
Він же точно не в гроша́х.
Я скарби свої віддам.
Лиш вернути б, що було,
Те, за чим я плачу вечорами,
Що, немов розбите скло
Під моїми босими ногами.
Як би страшно не було,
Я любив його і буду,
Хоч у цьому трошки зло,
Я це зло ніколи не забуду.
