Останії ходи назад
Були секундою надії,
Бо не цінив я те, що мав,
Коли окутали ті змії.
Коли я втратив свій цей дар,
Разом з життям тихо й безлюдно,
Коли мрія, єдина і проста,
Мене зрадила й забула.
Немає щастя у житті,
Коли немає половини,
Коли, немов і на смітті,
Лежиш ти цілий, та не без провини.
А стук думок у голові
Нагадує про те минуле,
Та жах, окутавши в смітті,
Окутує все те, що було.
Окутує крок до ідей,
Що проливають кров чи благо,
Показує, який же світ оцей,
Але не покаже те все зразу.
