Не для сміху, не для крику розкажу вам анекдот,
Як три брати узялися засадити свій город.
Землю чесно поділити захотіли у ту ж мить:
Стільки паю дістається – скільки кожен пробіжить.
Перший біг три дні без втоми. Сил нема, а він біжить,
Поки не взяли судоми. Став він свій город садить.
Засадив усе бульбами. Він господар, що й казать.
Ще й земельку гарну вибрав - став на ній хазяйнувать.
Який заєць чи кротисько заблука в його землі –
Не жаліє їх і близько: закопає в тій ж ріллі.
Не пускає працювати бджіл, жене усіх пташок.
Гарно він господарює, а в сусідів його шок.
Другий біг непильним кроком, бо ішов по цій землі.
Йшов він степом, моря боком, задивлявсь на кораблі.
Чорноземи міряв-міряв, ліси буйні заціняв.
Господарити й не думав: все, що міг – узяв й продав.
Не забувся й свою душу до земельки приложить,
Бо знайшовся «покупатель» – третій брат з’явився вмить.
Той з братів, що всіх найдужче біг вперед, убік стрибав.
Щоб засіяти баштанні – він Абхазію забрав.
Свій город уже буяє від берізки й пиріїв,
Та свого, звичайно, мало – він ще й наше захотів.
- Нащо,- ви скажіть по правді,- вам ще й наші будяки?
- Ну а , може, я тут хочу посадити огірки.
Зажену сюди худобу, мекать будуть « как хочу»,
І якщо сюди прийдете, – « я вас всех озолочу!».
- Та не варто, брате, чесно, в нас своїх баранів тьма.
Шапку далі не кидайте. Це ви робите дарма.
Бо як всі ті огірочки, що посіяли, з’їсте, –
Вам відмовлять серце й «почки». Ви ж самі себе вб’єте!
Поміняйте цю дієту. Викидайте огірки,
Та мерщій біжіть сапати на город свій будяки!!!
Дійсо про наболіле! Хай йдуть і сапають свої будяки на своїй землі ми українці господарі!
Серафима Пант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Антоніно, дякую, що прочитали мою гумореску. Хоча вона і не викликає сміху, та, сподіваюсь, що у свій спосіб пробуджує досить сильні почуття. Ми господарі на своїй землі, а "будяки" рано чи пізно викорчуємо. Я в це вірю!