Я не буду мовчати, коли тобі прикро,
Коли биті вікна, коли ти не звикла,
Коли ми проникли у потайні двері,
Коли чути шум крил гелікоптерів.
Малюєш на папері нісенітні фігурки,
А кава вже ллється у чашку із турки.
Ми будемо пити, ми будемо жити,
Ми звикли уже, що за стінами гуркіт.
Я не буду мовчати, коли тобі сумно,
Коли у новинах вбивають безумно,
Коли вже не сотня небесна, а більше,
Коли піднебесну розколюють інші.
Тріщини, зачинись за звуками віщими,
Притулись, ми стали сильнішими.
Посміхнись, бо без усмішки холодно,
Ми зрозуміли – життя – це золото…
А ти дивись, який красивий захід сонця,
Й небо там таке яскраво-червоне.
І скрізь внизу пожежа у віконці,
Ми звикли за цей короткий час до такого…
Ти не будеш кричати, коли тобі зле,
Коли твій сусід від гармати помре,
Коли твого героя заховають у землю,
Але ти будеш знати, що він жив не даремно.
Ти не будеш кричати тоді, ну а зараз
Потребуєш від мене притулок і захист,
Ми дивитись будемо на сонця захід,
І на те, як на людство скоюють замах.
Я відчую так близько волосся запах,
Подивлюсь на настінну Вкраїнську мапу…
Притулю тебе ніжно до себе так тісно,
Ми не будемо спати, бо не спить наше місто.
Тріснув знову вибух гранати,
Але дух наш не має занепадати,
Я люблю тебе, Сонце, цієї миті…
Бо життя – найдорожче у цьому світі.
А ти дивись, який красивий захід сонця,
Небо там таке яскраво-червоне.
І скрізь внизу пожежа у віконці,
Ми звикли за цей короткий час до такого…
Про цей твір я уже писала на іншій сторінці: сміливо, сучасно, авангардно... Це і про текст, і про його музичне втілення. Повторю і тут. А ще, враховуючи час завантаження 07.05.2014, не можна не сприймати це як пісню-попередження. Здається, йдеться про сьогоднішні події.
I-ney відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00