Багато років пройшло,
а все наче вчора було...
Того ранку побачила Тебе,
не думала, що так занесе...
Твій погляд палив серце,
І від твоїх слів - злітала голова!
Твоя посмішка окриляла,
І душа далеко в небі літала...
Все це, як в казці було, ого-го...
радість і сміх... кохання несло...
Веселі зустрічі... палкі цілунки,
були наче чарівні дарунки!
Але в один день казка пропала...
Вона поїхала далеко і знала,
що тільки його палко кохала!
Зустрічі вірно і довго чекала...
Вона дома... в голові гуде,
як квітка цвіте - зустріч буде!
Щаслива мить не довго була-
телефонна розмова все знесла!
Вона просто встала і пішла...
бо не знала, що сказати...
Що про іншу у нього спитати?
Чому легко все розтоптати?
Не все так просто було,..
вона одна... порожно в душі.
Нема сміху... хоча все зажило,
очі вже не ті... дуже сумні...
Вона дуже довго чекала...
Довго шукала, так і не знайшла!
Вона пробувала його забути...
Забити і просто далі жити!
P. S. Інколи і справді ми зустрічаєм людину, яка перевертає наше життя, а далі ми просто існуємо! І тоді дуже хочеться, щоб в серці була функція "забути", а в голові - "не згадувати"!
