Лилося небо протягом весни,
в долини, степ і волошкові очі,
шипіли википаючи вогні,
і залишали вітру сивий прочерк.
Ти знов сидиш засмучений, сутулий,
і п'єш вино, ожинове вино.
Тебе ніяк не відпуска минуле,
ніяк тебе не відпуска воно.
Останній лист отримав натщесерце,
конверт в долоні лігво влаштував.
Ті букви-літери - уже одне мистецтво,
а не прості від дівчини слова.
Іржавий дощ періщив в день той сильно,
змивав зорю, зтирав надії слід
і засипав живих і мертвих сіллю,
готуючи жахливий свій обід.
А лист лишав тепло і сподівання,
і дотики долонь, і голос губ,
чого не вистачало нам востаннє?
Де дівся час, поранений бігун?
Весна прийшла по коліях і рейках
в кашкеті голубому, як вода,
а ти все п'єш і мов на батарейках
усе працює пам'ять молода...
